День пам'яті "Пам'ятай, Україно, своїх героїв, тих, хто на коліна встати не хотів"
Пам’ять…Вона нетлінна і вічна…. Гірка пам’ять! Вона ніколи не згасне! І тільки пам’ятники залишаються як спогад, як символ про тих, хто своїми грудьми прикривав рідну землю.
03.04.1945р. жителі Підгайчиківської громади та гості Богдан Ярославович Дідич – борець за незалежність України у ХХ столітті, чий рідний вуйко лежить у назірнянській землі, Інна Зіновіївна Копильчук – депутат Івано – Франківської обласної ради, Світлана Дмитрівна Голдищук – депутат Коломийської міської ради зібралися, щоб вшанувати пам'ять тих, хто обрав шлях, що не знав ні спокою, ні відпочинку. Згадували вояків Української Повстанської Армії – людей, для яких свобода була не просто словом, а сенсом буття, вищою правдою, за яку вони віддали найдорожче – своє життя.
Наш народ ніколи не жив у покорі, бо він був народом нескорених. Історія України – це історія боротьби. Це історія людей, які знали, що їх можуть знищити, але які йшли до кінця, бо не могли зрадити себе.
Згадали не просто імена – згадали живий вогонь їхніх сердець, від якого запалюється наша свідомість, згадали таких ще молодих хлопців з боївки районового провідника Клим'юка Михайла «Шрама». На сьогоднішній день не є відомим повний список воїнів УПА, які загинули 03.04.1945р. в с. Назірна, четверо з них так і залишилися невідомими. З історичних джерел відомі такі прізвища:
с.Острівець
Андрійчук І.М. 17 років
Лоюк В.І. 17 років
Палагніцький Д.Й. 17 років
Тимків Д.М. 17 років
Федорчак І.М. 17 років
Янчак І.П. 17 років
с.Сороки
Гаврилюк В.М. 19 років
Гаврилюк О.І. 29 років
Гаврилюк Я.І. 36 років
Марусик А.В. 18 років
с.Поточище
Боднарчук М. –
Буджак В.М. (Марко) 30 років
Ванжура Роман 20 років
Щербанюк Василь
Миколайович 19 років
с.Коршів
Дудчак Д. –
с.Топорівці
Марковський М.А. 20 років
с.Ст. Гвіздець
Непийвода І. (Довбуш) 44 роки
Весна 1945-го року. Приблизно 70 вояків УПА зупинились на постій у с. Назірна Гвіздецького району, провідником був «Шрам». Юні партизани були веселі, тихенько співали. Старший звернувся до них: «Що ви співаєте, як не на гаразд». Як виявилось пізніше, слова були пророчі. Зрадники, із жителів села, сподіваючись на велику винагороду, повідомили в гарнізон НКВС, що знаходився в Замулинцях, про те що в Назірні зупинилось «повно бандерівців».
З 2-го квітня до села почали підтягувати війська НКВС. З Чернівців прибув бронепоїзд, що зупинився між Замулинцями і Назірною. Його гармати і кулемети були націлені на Назірну. Село поступово оточували солдати. Зі сторони Коломиї ранком 3-го квітня в напрямку Назірної рухалось близько сотні червонопагонників.
Незабаром прозвучало звернення до бійців УПА, в якому енкаведисти вимагали вийти з села, в іншому випадку село буде спалене, а мешканців знищено. Щоб зберегти Назірну від руйнувань та запобігти смертям невинних жителів села, повстанці прийняли рішення одній групі прориватись на Кринички, а іншій прийняти бій у полі, за селом. Таким чином 21 хлопець склав свій вівтар самопожертв, прийнявши бій, щоб 49 побратимів та всі жителі с. Назірна змогли врятуватися.
Про ті події склала вірші Шелеп Світлана Миколаївна, вчитель зарубіжної літератури Загайпільської гімназії.
Щоб Україну відстояти
Щоб воля й незалежність тут була-
Віддали хлопці літа юні
Віддали молоде своє життя.
Як чорна зрада в Юдиному серці
Дорогу показала для катів
Їх оточили і не було змоги
Втекти від лютих ворогів.
Стріляли, не здавались, розуміли.
Що це кінець, до неба їхній шлях.
Одразу після того, як затихли постріли, пішов дощ. Окопами і дорогою, що вела на Кринички, текла дощова вода червона від крові убитих героїв. Жителі довколишніх сіл на все життя запам’ятали побачене: біля повстанського кулемета загиблі два хлопці у вишиванках, а далі, по дорозі лежали інші убиті партизани. Всіх селян скликали дивитися на таких ще юних, красивих хлопців у вишиванках. Найбільше селяни були вражені красою та ідеальною тілобудовою молодих хлопців, а , одягнені перед боєм вишиванки, її ще більше підкреслили. Червоноармійці мародерствували: знімали з убитих одяг та взуття. Також ще довго знущались над тілами убитих. До мертвих вояків УПА не давали
підходити чотири дні. Потім їхні тіла присипали землею в протитанковому рові. Селяни поставили на братській могилі дерев'яний хрест. Вдень москалі ламали хрест, а на ранок він знову стояв, ставили так його три рази.
Лежать хлопці як дуби-
Гарні,синьоокі,
А ховати - заборона,
Хай лежать на полі
Стоїть хрест на тому місці,
На тім самім полі,
Де загинув цвіт найкращий,
Бо хотіли волі.
Письменник, краєзнавець, житель с. Кобилець Мандрусяк Володимир Михайлович збирав спогади, статті, оповідання, які вмістив в збірці «Впродовж століття», де відображено події тих страшних часів. В книзі прослідковується те, що принесла нам за ті роки росія, що несе тепер.
Нам з вами судилося жити у час, коли їхня мрія про незалежну Україну стала реальністю. Але чи достатньо просто жити? Чи достатньо бути тими, за кого вони гинули? Ми мусимо пам’ятати: кожен новий день – це продовження їхньої боротьби, це відповідальність, яку ми несемо перед ними.
Історія повторюється. Сьогодні, як і тоді, Україна знову палає у вогні війни. Ті, хто носив повстанську форму, стали предтечами нинішніх героїв, які боронять нашу землю від того ж ворога. Колись українці билися за право мати свою державу, тепер наші герої боряться за право її зберегти. Від УПА до ЗСУ – це ланцюг поколінь, що не розірвався. Вони передали нам свою віру, свою любов до Батьківщини, свою готовність стояти до останнього. І як болить душа за героїв з нашої громади, що вже віддали свої життя. Вічна їм пам'ять…
Збережемо і примножимо славу наших земляків-мужніх героїв! Нехай і для теперішніх захисників України, будуть священними слова українських повстанців: «Батьківщині будь вірним до загину, нам Україна вища понад усе».
СЛАВА УКРАЇНІ!!!!! ГЕРОЯМ СЛАВА!!!!!
P.S. Герої не забуті…..
Про події 80- річної давності говорить вся Коломийщина:
https://drive.google.com/file/d/1ojtQPRJ18dfigRtLIKvnXd8IbLiZxUDv/view?usp=s
haring
https://www.facebook.com/share/v/16HzejKsCz
https://www.facebook.com/share/p/1BsXHK1KSA
